28 листопада в широкий прокат вийде історичний трилер «Ціна правди» спільного виробництва України, Польщі та Великобританії. Режисером стрічки виступила номінантка на премію «Оскар» Аґнєшка Голланд, а консультантом став Тімоті Снайдер — американський історик і письменник, професор Єльського університету, який у своїй монографії «Криваві землі. Європа між Гітлером та Сталіним» обґрунтував тезу про те, що радянський і нацистський режими знищили близько 14 млн жителів на території України, Польщі, Білорусі, Прибалтики і в західних областях Росії.
Фільм розповідає історію англійського журналіста Ґарета Джонса, який першим розповів світові правду про Голодомор в Україні, кинув виклик системі і заплатив за це найвищу ціну. Зйомки проходили в Україні, Польщі та Шотландії. В головний ролях — Джеймс Нортон, Ванесса Кірбі і Пітер Сарсгаард.
Напередодні прем'єри Viva.ua публікує інтерв'ю з Аґнєшкою Голланд: говоримо про Голодомор, зйомки кіно світового рівня на території України та суперсилу хороших режисерів.
- Про фільм
1933 рік. Валлійська журналіст і радник британського прем'єр-міністра Ґарет Джонс в пошуках нової великої історії приїжджає до Москви, щоб взяти інтерв'ю у Сталіна. Там він знайомиться з Адою Брукс, яка відкриває йому очі на «радянську утопію», і Ґарет, незважаючи на смертельні погрози спецслужб СРСР, починає власне розслідування. Крок за кроком він наближається до розкриття правди про найбільшу трагедію українського народу — Голодомор 1932-1933 років. Відкриття Джонса стали основою для написання алегоричного роману «Колгосп тварин» (1945) Джорджа Орвелла.
- Ми живемо в епоху постправди, час, коли брехня є звичайною справою для засобів масової інформації. Чи вірите ви, що ваш фільм може допомогти нашому світу стати краще?
Я сподіваюся, що він спровокує дискусію, і журналісти задумаються, хто вони, як потрапили в цю пастку. Але, звичайно, це не змінить світ, в якому фальшиві новини легко поширювати, гроші в руках найсильніших, а журналістські розслідування з перевіркою фактів дуже дорого коштують, і ніхто не хоче за це платити. І аудиторія не хоче, тому що їй подобається брехня, вона здається більш привабливою, ніж правда.
- Знаю, що після фільму «У темряві» про Голокост ви зазвичай залишаєтесь осторонь сценаріїв, що стосуються жахливих подій ХХ сторіччя. Чому ви вирішили взятись за цю історію?
Сценарій мені надіслала Андреа Халупа, і коли я почала його читати і побачила у ньому справді важливі речі, щось у мені резонувало. Тим паче, історія Голодомору в Україні досі не є розказаною у світі, принаймні, це робили не так багато разів, тож люди нічого не знають про цю трагедію. Історія підіймає також питання журналістики, хоробрості й підступності політиків й медіа – це те, що робить цю її дуже актуальною і релевантною для нашого часу. Також мені сподобалось, що у сценарії була лінія Джорджа Орвелла та його «Колгоспу тварин», що надало історії певного метафоричного сенсу. Завдяки цьому історія вийшла за межі докудрами, реконструкції історичних подій, проте дала можливість зробити розповідь більш суб’єктивною та більш художньою. Тож натхнення справді прийшло зі сценарію. Я повернулась у реальний світ після нього, і спробувала перечитати усі можливі книжки на цю тему, подивилась художні й документальні фільми. Та після цього спробувала забути все, про що дізналась, і спробувала вибудувати суб’єктивний погляд на той час і на ті події. Я спробувала уявити, як почував себе молодий 27-річний валлійський журналіст, коли раптом опинився у цій кошмарній реальності? Що він відчував?
- Які у вас залишились враження від зйомок в Україні?
Найскладніший виклик нам кинула погода. Ми знімали у березні, саме в ті дні, що і Ґарет Джонс мандрував Україною. Мені сказали, що у березні погода досить м’яка, вже не холодно і майже немає снігу. Тож ми уявляли собі кольорову палітру у таких собі іржавих тонах, а потім приїхали – і було десь -15, а то й -20 градусів! Ще й сніг досі лежав. Тож це був найбільший сюрприз – у фізичному сенсі. Але команда буда чудовою: всі намагались повністю віддатись процесу, було багато ентузіазму, тож жодних проблем під час зйомок не виникало. Звісно, є певні проблеми із транспортом, певні труднощі в організації роботи – загалом ситуація нагадує Польщу у 90-ті. Але це все зрозуміло, тому що країна зараз у складному становищі, і деякі речі працюють не так, як у Європі. Але особисто для мене це не мало великого значення, адже професіоналізм, художні якості та самовіддача наших колег були надзвичайними.
- Кажуть, що то була ваша особиста магія – викликати сніг на знімальному майданчику?
Мій друг і вчитель Анджей Вайда казав, що хорошого режисера можна впізнати за вдачею на потрібну погоду. Тож якщо це була вдача – значить, я хороший режисер (сміється). Але спочатку я трохи нервувала, оскільки боялась, що зрештою історія виглядатиме так, ніби герой втікає з ГУЛАГу в Сибіру, і що сніг і холод заберуть акцент із факту голоду. Але сніг надав картині тої атмосфери нічного кошмару, і посилив страхітливу тишу – тому що це історія в тому числі і про тишу. Коли Ґарет прибув до України, більшість жертв Голодомору вже померли, села були майже повністю порожніми. І відчуття, яке ми намагались передати, – це острах того, що від печей більше не підійматися дим. Життя більше не вирувало у будинках. І це дуже важко передати у фільмі. Ми зробили кілька крупних планів холодних пічок, але все ж не вдалось передати всього спектру цього жаху. Але зрештою сніг справді виявився у пригоді й допоміг передати наші ідеї.
- Для кого ви створили свій фільм, хто ваша аудиторія?
Люди з відкритим серцем, які не бояться вирушити у подорож, яка буде повна труднощів.
Фото: прес-служба кінокомпанії MMD UA
